СумБуд
СумБуд

Історія сім’ї з Глухова, яка з двома дітьми покинула двоповерховий будинок і оселилася в лісовій глушині (ФОТО)

Інтерв'ю | 22:34, 29.07.2018
 Поділитися

Поділитися в

До недавнього часу життя 42-річної Раїси і її чоловіка Володимира, якому 44, практично нічим не відрізнялася від інших людей: робота – дім – робота.

Вона працювала перукарем, він – на будівництвах. Споруджуючи чужі особняки, чоловік все частіше картав себе за те, що старається для когось, а свої діти в цей час живуть у хиткому будиночку з батьками дружини. І одного разу Вова поїхав на заробітки за кордон. Сім’я не бачила його цілий рік, проте, коли він повернувся, за старим дерев’яним парканом почав рости справжній котедж: глава сімейства привіз з-за кордону пристойну суму, щоб вибудувати хороший будинок. Коли нарешті двоповерхівка була готова, а прилегла до неї територія вимощена декоративною тротуарною плиткою, подружжя з полегшенням зітхнуло: тепер можна і розслабитися.

Та не так сталося як гадалося. Поки Володимир трудився на європейських роботодавців, його здоров’я сильно похитнулося.

У Раїси, яка без відпочинку тягла на своїх жіночих плечах двох маленьких дітей і все домашнє господарство, також помітно погіршився стан здоров’я. Особливо підводили нерви, в результаті чого жінка стала постійною клієнткою неврологічного відділення.

Часто хворіли і сини – Максим з Пантелеєм: хлопчики в буквальному сенсі слова не вилазили з лікарень Глухова і Сум, мама їздила з ними навіть в Київ. Фахівці районних та обласних рівнів були одностайні: виною всьому – атмосфера і харчування. Мовляв, кругом одна хімія. Крім того, діти були просто некерованими. Молодший Пантелей в дитсадок не ходив, з ним ледве справлялися мама і бабуся. Зате старший, Максим, доводив до істерики весь педагогічний колектив, поки директор не поставила перед Раєю ультиматум: якщо не переведете сина в іншу школу, винесемо питання про позбавлення батьківських прав за недостатнє виховання дитини…

Втікачі

В результаті, Володимир і Рая вирішили кардинально змінити життя і виїхати з Глухова. Куди саме – шукали кілька місяців, об’їздивши машиною весь Глухівський район. Поки нарешті не знайшли затишний куточок в дрімучих хащах глибинки. Колись там був хутірець на кілька будинків, а тепер – нікого.

Оселилися в перекошеному будиночку з продірявленим дахом. Назвати його житлом можна було лише умовно: піч розібрана, вода – в колодязі за півкілометра, електрики немає, телефонного зв’язку – теж, Інтернет не ловить. Зате навколо – безкрайні простори. Гуляй де хочеш! Птахи, польові квіти, буяння зелені. А повітря таке чисте, що сімейство стояло, наче в ступорі, і не могло надихатися. Оточуючі не очікували такого повороту подій і, природно, не зрозуміли Раю з Вовою. Мовляв, залишити шикарний особняк, побудований в 40 років, кинути все і податися в відлюдники – якось не зовсім нормально.

Рая в раю

Журналісти побували в гостях у цієї незвичайної сім’ї. За їхніми словами, спочатку вони заблукали в пошуках дороги. Про те, що десь неподалік живуть люди, здогадалися тільки по зім’ятій траві: видать, недавно тут бігала дітвора! Їхнє припущення підтвердилися, коли почувся тріск гілок. Це Рая вийшла їх зустрічати.

На голові – хустка, одягнена в чоловічу простору сорочку в червону клітинку, на ногах – калоші. Обличчя – свіже, рум’яне і такі, що світяться від щастя очі!

«Я тут як в раю!» – захоплено каже Раїса.

На вигляд ніколи не скажеш, що їй – 42 роки. Виглядає жінка років на 15 молодше: жодної зморшки, просто кров з молоком! Трохи пізніше Рая розповіла, що вона повністю покладається на природу. Косметикою не користується, вмивається водою з криниці. Волосся не стриже і не прикрашає нічим.

«Я вже відростила собі косу. Волосся сиве, але це не важливо, адже воно все одно під хусткою. Головний убір не знімаю ніколи, просто для різноманітності міняю образи. Косинку завжди можна пов’язати по-різному так, що я завжди нова: козу йду доїти в бандані, картоплю полоти – в чалмі», – зізнається вона.

Назад, до предків

Оселитися в будиночку, де життя зупинилося ще на початку минулого століття, – усвідомлений вибір Раїси. Вона вважає, що в ті далекі часи предмети побуту виготовлялися з натуральної сировини, тому не є шкідливими для людини. Не те, що сучасні меблі і начиння.

Жінка не може натішитися чудовою можливістю повернутися, немов на машині часу, назад, до прадідів, до домотканих доріжок, прядки, дерев’яних лавках, великого круглого столу і глиняного посуду. Саме така обстановка в лісовому будинку, де живе сім’я Раїси і Володимира.

«Для повноцінного життя багато не потрібно, – розповідає господиня. – Адже наші предки якось обходилися без благ цивілізації і якими здоровими людьми були! Ось ми і залишили в місті все нажите і вчимося жити без побутової техніки і всього мирського. Коли ми тут тільки оселилися, воду носили з криниці за півкілометра. Нещодавно пробили собі свердловину. Це – єдине, що ми тут змінили. Їжу готуємо на печі – топимо її цілий рік, навіть в літню спеку. Руки миємо в старенькому умивальнику, спимо на 100-літніх ліжках з перинами і високими подушками».

У кімнаті – все як у давнину: дерев’яний диван, в’язані килимки і дзеркало, в яке виглядали ще люди минулого століття. У побуті Раїса використовує методи прабабці: замість холодильника служить миска з холодною водою, пилосос – віник з трав. Хліб Рая пече сама: бездріжджевий, із висівок. Сир – домашній, від своїх кіз. В якості смакових добавок до нього – ягоди з лісу. Намазка до свіжоспеченого хліба – мед з власної пасіки, маточне молочко, а також олію з гарбуза, льону і насіння соняшника, яке Рая з чоловіком тиснуть саморобним пристроєм. Чай заварений в глиняному глечику, причому заварка – це збір трав, зібраних в лісі. До речі, букетики і в’язанки різних лікарських рослин розвішані по цілісінькому будинку й надворі. Тому й запах – ні з чим не порівняєш. Раїса каже, що діти стали спокійнішими, вдихаючи аромат різнотрав’я, і ​​засипають добре.

Натуральне господарство та органічне землеробство

Рая провела журналістів по своїх володіннях. Розвела руки в сторони зі словами:

«Це все моє!»

Де саме закінчується це «моє», не уточнила. Але молодий плодовий сад, висаджений подружжям, не мав кінця і краю, ховаючись далеко за горизонтом. Раїса каже, що через пару років будуть збирати перший урожай яблук і груш. Поруч з садом – картопляне поле і грядки. За словами жінки, вони практикують органічне землеробство, тобто землю не орають, а сіють сидератами і мульчують. Колорадських жуків не бризкають отрутою, а збирають вручну.

Особлива гордість господині – це ділянка з лікарською зеленню: чого тут тільки немає! Починаючи від м’яти і меліси, і закінчуючи жимолостю і ожиною. Все доглянуто. Скільки конкретно землі обробляє сім’я, господиня сказати не може. Каже – не рахувала …

Крім садово-городніх клопотів, є ще й турботи про підсобне господарство. Сімейство тримає цілу ферму: вівці, кози, домашня птиця – гуси, качки, кури. На столі завжди є свіже натуральне м’ясо. Правда, Раїса нарікає, що його вже ніхто їсти не хоче:

«Зтушкувала качку в яблуках, а вона так і стоїть – майже незаймана. Діти з чоловіком грудинку виїли, я лапку взяла, а решта припадає собакам викидати, бо м’яса – вдосталь!»

Тому навіть доводиться частково збувати поголів’я. Хоча бажання доглядати за тваринами є: сини з задоволенням заготовляють сіно, годують господарство, вичищають стійла. Заповзята Рая швидко знайшла вихід: зв’язалася з приватним зоопарком в іншому кінці України і купила ослицю. Тварина – дике, їсти його не станеш. А ось доглядай за ним – скільки хочеш! Аліска стала найголовнішою визначною пам’яткою сімейства, і, звичайно ж, загальною улюбленицею. Максим і Пантелей на ослиці катаються, це їх розвага.

Царі і королі

На наше запитання, чи не нудно дітям в глушині, Рая відповіла:

«Ні. Навіть навпаки, їм тут набагато цікавіше, ніж в місті. Тут безмежне поле для творчості. Взимку сини створюють зі снігу ціле царство, виліплюють зали з колонами і тронами, називають себе царями і королями. Навесні міряють водойми, пускають кораблики з гілок, а влітку та восени у них і зовсім купа занять! Мої діти знають всі види грибів, ягід, вільно орієнтуються в лісі і ніколи в ньому не заблукають! Але найголовніше – вони самостійні і ніколи ніде не пропадуть з таким багажем знань, що застосовуються на практиці! Це набагато важливіше книжкової шкільної науки».

До речі, про школу. Співрозмовниця розповіла, що негативно ставиться до сучасної освітньої системи і хоче, аби її діти навчалися вдома, дистанційно. З цим питанням оббивала пороги чиновників, але їй не дозволили. Мовляв, вчитися на дому може тільки дитина з обмеженими можливостями, а Максим – здоровий хлопчик і повинен ходити в школу.

Зараз канікули, а до вересня, Раїса сподівається, їй все ж вдасться знайти вихід, щоб її син, як вона вважає, не гробив здоров’я за партою, а опановував знаннями під керівництвом матері.

«Що вони там в школі їдять? Це ж просто жах! А вдома я і хлібця свіжого спечу, і супчику гарячого зварю. Та й відпочивати завжди є можливість. Втомився – приліг. І на дорогу час витрачати не треба, і в дитячому колективі виживати не доведеться».

Що стосується молодшого Пантелея, то йому 5 років, він в дитячий садок взагалі ніколи не ходив. Батьки впевнені, що тільки сім’я може дати дитині той позитивний потенціал, який стане в нагоді в житті.

Але найголовніше – сім’я забула, що таке лікарні! Раїса і Володимир якось непомітно зцілилися, позбулися недуг і діти. Значить, вважає Рая, вони мали рацію, кардинально змінивши місце проживання і спосіб життя…

Ваш шанс

Ілюстративне фото

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

метизная компания
comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: