метизная компания

Про що розповіли номінанти “Коронації слова” сумчанам?

Культура, Події | 07:30, 19.09.2018
 Поділитися

Поділитися в

Вчора, 18 вересня, близько 40 жителів обласного центру зустрілися із сумськими номінантами Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова”.

На зустріч завітали Євген Положій, Владислав Івченко та Микола Ремньов.

Сумські автори розповіли гостям про свою участь у номінації.

“Я подавався на номінацію з 2008 року і до 2015. Саме тоді я зрозумів, що для початківців така відзнака є вкрай важливою – най виграють. Я досі вдячний конкурсу, адже та ціль, з якої він починався, виконана. Окрему відзнаку отримала книга “Найкращий сищик імперії на службі у приватного капіталу”: Андрій Кокотюха відзначив її премією гостросюжетної літератури під назвою “Золотий пістоль”. А книга “Стовп самодержавства або 12 справ Івана Карповича Підіпригори” у співавторстві з Юрієм Камаєвим спочатку сприйнялась виданням не дуже позитивно. Проте, наприкінці весни 2014 року – книга перетворилась у реальність”, – зазначає Владислав Івченко.

Владислав Івченко був відзначений на Міжнародному літературному конкурсі 5 разів:

  • 2009 року став дипломантом за роман “Яскраве життя та надзвичайні пригоди Зоряної Мальви”;
  • у 2011 – отримав ІІІ премію конкурсу за роман “Стовп самодержавства або 12 справ Івана Карповича Підіпригори”;
  • 2012 року – дипломований за кіносценарій українського вестерну “Одного разу на Дикому Сході”;
  • у 2013 році став володарем премії “Золотий пістоль” за “Найкращий сищик імперії на службі у приватного капіталу”;
  • 2014 рік – ІІІ премія конкурсу за роман “Паничі” (“Химери дикого поля”).

Цьогоріч у листопаді буде 20 років, як він почав писати.

“Я приходив на поштове відділення із талмудами роздруківок і працівники вже знали, куди відправляти, а також бажали успіху. Найбільш приємно, коли телефонують і запрошують до Києва, на форуми: тоді відчувається суспільна значимість, адже і я серед багатьох українських авторів. Одного разу я навіть маму свою звозив – їй дуже сподобалося”, – зізнається письменник.

Він розповів сумчанам й про свій шлях налагодження відносин із видавництвами, адже у кожного із них різний підхід до автора.

Щодо продажу його книг – цей процес триває помірно. За словами письменника, в Україні, на відміну від європейських країн, неможливо побачити цифри продажу – вони дуже суб’єктивні. Це проблема українського ринку.

“У Німеччині, наприклад, нормальний наклад для початківця – 10 тисяч примірників. По 30, 50, 100 тисяч – це звичайна ходова книга. Популярності вона набирає тиражем у кілька сотень. У Німеччині є 10 тисяч громадян, які на постійному рівні цікавляться літературою. Нехай по 1 євро за книгу – набігає достойна сума, аби розпочати написання нової”, – розповідає Владислав Івченко.

Також автор зауважує необхідність рецензій: хочеться враження від читача, суттєві зауваження, адже кожен знаходить в тексті щось своє.

Микола Ремньов видав близько 10 книг – усе своїм коштом. У 2017 році був відзначений на “Коронації слова” дипломом за роман “Не плач, кохана”: увійшов до 20-тки найкращих.

“Я пишу про те, що пережив. Думаю, для автора головне розповісти як він жив. Із ХХ століття так докладно про нього більше й ніхто не розповість”, – говорить Микола Ремньов.

Він розповів присутнім про своє життя. Після закінчення школи майбутній письменник працював у будівельному управлінні у відділі механіки. Це був хімзавод випуску прального порошку в Сімферополі. 18-річним йому доводилося працювати із колишніми ув’язненими. Зізнається – довго не витримав там, бо були різні прохання: він знав як вони і чим живуть.

“Згодом я потрапив до Сибіру, за Урал. Там працював в газеті. Також не міг звикнути до колишніх ув’язнених, адже вони працювали на більшості підприємствах. Люди, які там відбували покарання, після закінчення терміну там і лишалися – їх не випускали за Урал. Таких міст дуже багато. До теми таборів і тюрм у своїх творах я йшов таким шляхом”, – зізнається письменник.

Розповідає, що у 2005 році йому зателефонував один чоловік, який вийшов із місць позбавлення волі, який запропонував Ремньову зробити із тюремних записів літературні щоденники. Саме в цей момент і народилась ідея написати роман “Не плач, кохана” у співавторстві. Прототипом головного героя став цей чоловік і його дружина, які, власне, і познайомилися в тюрмі.

Нажаль, коли уже були готові книги – не стало цих людей.

“Найсильнішим поштовхом для видання став політв’язень Валерій Павлович Полянський із Лебедина, якого засудили на 8 років за вірш проти влади. Таким же чином були засуджені тисячі українців, які лишилися там, на Уралі, після відбування покарання”, – розповідає Микола Ремньов.

Усі книги виходять перекладені двома мовами: українською та російською. Також письменник має ще 6 написаних романів українською, які ще не видані.

Євген Положій дав свої настанови гостям зустрічі:

“Хто буде подаватися на цей конкурс – пишіть, творіть – це дуже гарно. Можливо, з першого разу й не вийде отримати відзнаку, але не втрачайте віри в себе”

Його роман “Діти риб” отримав спеціальну відзнаку на Міжнародному літературному конкурсі у 2014 році.

Учасники зустрічі задавали питання літераторам, зокрема, уточнювали певні моменти у книгах, а також брали автографи та фотографувалися.

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!

Суми – місто герой
comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: