СумБуд
метизная компания

Одні боялися вийти з хати, інші – брали з рук окупантів приватне майно: в одному з сіл під Сумами мародерили не лише росіяни

 Поділитися

Поділитися в

Великий Бобрик село на Сумщині, у якому понад тисяча мешканців всередині березня опинилася під окупацією російських військ. 10 днів окупанти перебували на території села: вели бої із місцевою територіальною обороною, встановили блок-пости, обстрілювали Сумщину,  мародерили та страшили місцевих. 

Під окупацією росіян були й навколишні громади, та ситуація у Великому Бобрику дещо різниться від інших. Про те, чим займалася частина мешканців села, соромно говорити їхнім односельцям, адже моральність частини селян підпала під сумніви.

Через місяць після звільнення села від окупантів у медіапростір просочилася інформація про те, що селяни брали із рук окупантів товари з продуктових та господарчих магазинів. Ми вирушили у село, аби поспілкуватися із місцевими та перевірити інформацію про те, що після росіян у місцевих магазинах мародерили мешканці села, залишивши підприємцям пусті полички та не гребували зайти в оселю сусідів та поповнити свої запаси.

«У зерносховищі окупанти створили склад боєприпасів, заблокували виїзд тракторної бригади і пішли відкривати магазини, після чого оголосили селянам про можливість отоваритися. Частина людей послухала росіян та пішла займатися мародерством. Хто з сумками, хто з возом виносили продукти, а росіяни у цей момент години з півтори знімали це на камеру. Як я розумію. робили це вони для того, аби потім показати, що грабували магазини місцеві, а не вони. І люди йшли, не думаючи про наслідки. Загалом у селі є 5 торгових точок, усі вони були пограбовані. Мене найбільше вразило те, що мародерили не п’яниці, бомжі та наркомани, а високоінтелектуали, як здавалося. Вчителі!», – розповів підприємець Віктор Швачич.

Власника одного із пограбованих магазинів ми зустріли в Сумах. Він розповів, як вів бізнес та що сталося з його магазинами після нещодавніх подій.

«Близько 7 років тому у Бобрику відкрив магазин побутової техніки, будівельник матеріалів та іншої продукції. Мав чудові стосунки з місцевим населенням: завжди знаходив спільну мову, обмінював продукцію, допомагав із фінансуванням заходів. Коли у село зайшли росіяни, вони відкрили мій магазин та через 15 хвилин знищили камери відеоспостереження. Мешкали там, нищили продукцію, забрали найцінніше: телевізори, холодильники, дрібну техніку. Інше ж забрало місцеве населення, хтось тягнув додому, а дехто вантажівками вивозив в обласний центр. Я їздив дворами і забирав те, що безоплатно взяли люди. Але не почув, навіть, елементарного «вибач», хоч усі ми особисто знайомі… Брали такі смішні речі, навіть туалетне відро та рулон настільної скатертини знадобилися комусь під час окупації. У своєї колишньої вчительки я знайшов заховане у зерні своє майно. Відзнятий момент передав до правоохоронних органів. Загалом збитки склали близько мільйона гривень», – поділився Олексій Лаврєнтєв.

Підприємець також розповів, що працювати налаштований. Чоловік вже взяв кошти в кредит, аби відновлювати асортимент у магазині. Олексій зазначив, що й у с. Самотоївка має магазин, його відкрили окупанти, теж забрали цінну продукцію, але у цьому випадку місцеві мешканці не дозволили собі грабувати магазин.

Продавчиня Тетяна у господарському магазині Олексія працює четвертий рік. Жінка розповіла, як спіймала селян «на гарячому».

«Магазин був, як 1000 і одна дрібниця: побутова техніка, хімія, постільна білизна, будівельні матеріали та техніка… У нас було все. Окупанти тут жили, заславши підлогу пінопластом. Коли росіяни поїхали з села, ми з колегою пішли до магазину, де побачили вибігаючих у темряві місцевих. Не боялися вони ні розтяжок, на мін, ні гранат… Ми зайшли й питали у людей, що ж вони роблять, ті покидали сумки та втекли.. Враження після себе залишили жахливі, але ми продовжуємо якось працювати», – розповіла продавчиня Тетяна Велітченко.

Недалеко від цього магазину є ще один, який після окупації залишився порожнім. Й навіть за місяць тут небагато продукції, але він продовжує працювали для мешканців села. Продавчиня не може стримати сліз, згадуючи 10 днів з російськими “гостями” у селі.

«Магазин відносно молодий – 3 роки. Асортимент був дуже великий: електротовари, будівельні матеріали, хімія, посуд та інше. Окупанти простріляли замки, запрошували місцевих отримати «гуманітарну допомогу» і люди йшли. Ми ж навіть з хати боялися вийти. На городах в нас стояли тентовані КамАЗи, туди, напевне росіяни вантажили електротехніку з нашого магазину. Що росіяни не могли взяти, так це профтруби, OSB-плити… Ми написали заяву до поліції, там розбираються. Зараз же у наявності мінімум товарів. Тільки починаємо оживати після тих страшних днів, але я думаю, що все буде добре. Ця війна змінила багатьох людей…», – розповіла продавчиня Наталія Дворянова.

Жінка порахувала, що з магазину загалом викрали товарів на суму понад півмільйона гривень, повернули ж місцеві близько 10 тисяч за товари, які взяли у час окупації.

«Коли до нас зайшли рашисти, нам і їсти не хотілося. А люди ж тягнули… Ми питали нащо, вони казали, що їм дають… Так хто дає, рашисти ж! Вони що з росії привезли ті продукти та товари?!», – обурено висловилася пенсіонерка Ніна Лопатченко.

На територію магазину й кафе, яке розташоване на центральній вулиці, росіяни заїжджали танком. Тут окупанти влаштовували роздачу майна місцевих підприємців. Лариса Курасова, яка працювала розпорядницею, розчарована у селянах, які живуть поруч:

«У селі мають жити, як одна сім’я, а у нас вийшло, що 20% села – люди, які будь-якої хвилини здатні зрадити та обібрати. Якщо вони полізли на приватну власність, це те ж саме, що до мене додому. 15-го березня магазини ще працювали, люди скуповували товар, а за два дні, як зайшли окупанти, всі стали голодними…».

Свідком розкрадань майна із магазину стала й бабуся керуючого, який у березні загинув у боях із росіянами.

«Начепили пов’язки та пішли ми з чоловіком провідати мою сестру, яка живе з двома онуками. На зворотному шляху вирішили глянути, що з магазином та кафе, яким завідував мій онук. Підійшли, не заходили, побачили вибите вікно і як відходять люди з пакунками. Біля входу стояли двоє росіян з автоматами, десь п’ятеро людей нишпорили у ящиках, вже йшли від магазину Віта Люта та її чоловік і ще люди, яких не впізнала. Трохи поспостерігали й вирішили не наражати себе на небезпеку та пішли в бік дому. Тільки почали спускатися вулицею, як бачимо, двоє хлопців несуть мішок, а позаду них йде Вікторія Кравченко. Майже дійшла я до їхнього двору, аж раптом вона мене зупиняє і висловлює співчуття, ніби відволікає, аби я не побачила мішок. Потім підійшла до хлопців і питала, чи ж справді вони так зголодніли за 5 днів, що згодні, щоб їх по російському телебаченню показували», – поділилася спогадами пенсіонерка Валентина Ото.

Село потроху вже ожило після окупації. Мешканці прибрали територію, “тимчасові помешкання” росіян і вже саджають городи, але напруга й образа, які зосередилися між селянами, продовжують зростати.

«Для мене це ганьба, не хочеться представляти інтереси тих людей. Обурює, що серед них є багато вчителів. В органах місцевого самоврядування ми підіймали це питання, намагалися з’ясувати, що можемо зробити, але на цьому етапі ми бездіяльні. Поки поліція займається цими справами і немає рішення суду, ми не можемо звільнити цих осіб з займаних посад», – повідомила староста села Юлія Павлюченко

Староста села розповіла про позицію директорки єдиної школи села, де викладають вчителі, на яких вже є заяви з приводу обкрадання магазинів. За словами Юлії Павлюченко, директорка не вірить, що підлеглі причетні до злочинів та вважає їх невинними.

Директор Великобобрицької школи Ірина Мандриченко коментувати звинувачення селян відмовилася, сказала лише, що одна із викладачів потрапила під підозру, після чого написала заяву про звільнення. З іншими вчителями вона провела бесіду, колеги запевнили, що до мародерств відношення не мають.

Віта Люта, вчителька, яку звільнили, не вважає, що винна лише вона. Брали й інші, але тепер кожен сам за себе. Жінка розповіла нам, що справді з чоловіком взяли біля магазину мішок муки, фарби та рулон скатертини. Навіщо це робили, родина чіткої відповіді не має. Коли власник магазину прийшов і почав шукати свої товари та знайшов їх, пара віддала йому 10 000 грн, хоч той і просив іншу суму.

Депутат місцевої ради впевнений, що директор школи замовчує про злочини колег, адже викрадене майно несли й до неї додому.

 «Від цих людей не очікували такого… Одного дня ми з дружиною ходили за свічками у мій магазин ритуальних послуг і побачили родину Кравченків: колишній дільничий та вчителька англійської. Вони стояли з рашистами. Останні піднесли їм якісь торби, які наші односельці несли на “точку” обмінювати на спирт. Отака у них співпраця була. Коли село покинули росіяни, я підіймав питання на сесіях, говорив із відділом освіти громади щодо вчителів, яких цілий список. У ньому ж і директор школи, яка знала, що підлеглі брали товари, бо ж і їй також приносили додому. Скільки я не боровся, результату поки немає», – розповів депутат селищної ради Геннадій Лопатченко.

Про зраду та обкрадання будинку сусідами розповіла місцева мешканка Віра Бєльчик. Вона із чоловіком була вимушена тікати зі своєї оселі, коли у двір вже заходили окупанти. Хтось із місцевих повідомив росіянам, що в їхньому будинку живуть військові. Як розповіла пенсіонерка, її сини й справді військові, які живуть та працюють в обласному центрі. Через зраду місцевих подружжя день переховувалися в лісі, потім мешкало у знайомої, а коли повернулися до оселі, зрозуміли, що залишилися без усього нажитого майна. Жінка розповіла, що росіяни викрали  гроші, а сусід своєю чергою залишив їх без їжі, адже на іншому кінці села продавав масло, яке було з морозилки подружжя (господиня впізнала свій особливий спосіб фасування).

Спілкуючись із мешканцями села, серед яких були й ті, хто бачив як односельці безплатно «отоварювалися» у місцевих магазинах та ті, хто безпосередньо брав у цьому участь, ми майже не помітили готовності людей співпрацювати зі слідством. Аргументують таку позицію селяни тим, що життя у селі специфічне – через хату всі один одному родичі та сваритися зайвий раз місцеві бояться, говорять: «Як же нам потім тут жити?». Цей вислів наштовхує та зустрічне питання «Із ким же тут далі жити?», коли живеш і не знаєш, чого очікувати від оточуючих тебе людей.

Зазначимо, за інформацією від поліції, нікому із мешканців Великого Бобрику підозру ще не вручені, бо слідчі дії ще тривають. Як повідомили нам в районному управлінні поліції, за фактом вчинення крадіжок в умовах воєнного стану заяви із Великого Бобрика надходили, проводяться першочергові слідчі дії.  Зараз встановлюються свідки, місцеперебування викраденого майна,  з’ясовується повний перелік викраденого. З багатьох сіл були заяви щодо крадіжок військовими рф, але заяви про крадіжки місцевим населенням зафіксовані лише в цьому селі.

 

 

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!

comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: