СумБуд
метизная компания

Анна Горпинич: «Такою, яка я є, роблять люди, що мене оточують»

Суспільство | 17:44, 13.06.2020
 Поділитися

Поділитися в

Знайомтеся – Анна ГОРПИНИЧ. Саме ця дівчина вірить у людей, вірить у себе і реально змінює життя на краще.

Дуже хочеться розповісти про її активність, про її безкомпромісність, загострене почуття справедливості, про те, як в ній успішно уживаються кілька ролей: мами, донорки, волонтерки, журналістки і громадської активістки.

Здається в її добі точно більше 24 годин. Бо встигати реалізовувати стільки проектів і стільки ідей, знаходити час для родини і друзів, будувати успішну кар’єру і залишатися Людиною з великої літери та з великим серцем, здається просто неможливо.

В школі, де навчаються діти Анни, вона домоглася фінансування ремонту криші, яка настільки зносилася, що пліснява поселилася у шкільних кімнатах. Вона готова йти проти системи, якщо та система працює не на людей. У виданнях, в яких їй доводилася працювати, бралася за найсміливіші теми та висвітлювала найрезонансніші події. Сьогодні Аня успішно працює в офісі промоції Сумського аграрного університету, любить свою справу, команду, з радістю йде на роботу, щоб якнайкраще висвітлювати життя вишу. В той же час залишається блогеркою, незалежною журналісткою і не полишає улюблений жанр – журналістські розслідування. Її текстами можна зачитуватися, бо пише вона щиро, від душі.

Аня виховує донечку і сина, якими можна пишатися за успіхи у навчанні, таланти і чудове виховання. Вона приваблива, жіночна, і нею захоплюються.

«Нова Кров 2020» – літо донорів!

А ще Анна Горпинич – активний донор, координатор донорського руху Сумщини, голова громадської організації «Нова Кров», яка вже більше трьох років допомагає сумчанам ставати донорами, щоб допомагати тим дорослим і дітям, які дуже потребують донорської крові та їх компонентів. Її можна дуже часто зустріти в Сумському обласному центрі служби крові. Сюди вона приходить здавати кров, тут організовує благодійні донації, і з радістю ділиться своїм донорським досвідом. Наразі Аня працює над своїм черговим проектом – першим донорським онлайн фестивалем «Нова Кров 2020». Це літо завдяки Анні Горпинич та її команді #літодонорів

 кор.: Чи змінив тебе карантин? Як взагалі витримала ці місяці у “заточении”? 

Анна: Так. Карантин змусив сконцентруватися на незмінних сталих речах, як то взаєморозуміння, терпіння, витримка, повага. Все це, звісно за сім’ю, бо ми опинилися у замкненому просторі зі своїми рідними, і в деяких моментах виявилось, що я зовсім не знаю цих людей. Але, я думаю, ми стали ближчими. Крім того, карантин навчив цінувати такі прості речі, як просто дихати, пити каву з другом чи подругою, обійматися… Насправді дорогого варте, як з’ясувалося.

кор.: Тебе постійно питають про донорство. Тож не будемо відступати від традицій. Як ти стала донором?

Анна: Уперше я стала донором ще на другому курсі університету. Тоді у мене не було якихось високих цілей. Просто ми з подругами почули, що донорам платять якісь гроші. Вже навіть не пам’ятаю, яка це була сума. Але ж студентам завжди потрібні гроші. Тому why not? Але кількість обстежень і аналізів, які треба було тоді регулярно робити, щоб продовжувати здавати кров, швидко відбив інтерес до донорської справи.

Другий і остаточний захід у донорство у мене відбувся у 2017 році, коли мене, як прихильницю здорового та активного способу життя запросили на спільну донацію хтось із фейсбучних друзів. Тоді знову ж надто благородної мети у мене не було. Це був радше виклик собі, бажання отримати новий досвід. Усвідомлення значення та ціни донорської крові прийшло дещо пізніше, коли я почала досліджувати, кому і як вона допомагає. Власне, це знання і допомогло продовжувати донорську справу і агітувати до неї нових людей.

 кор.: Для багатьох ти стала свого роду провідником до донорства. Чи рахувала скільки людей завдяки тобі стали донорами?  Що відчуваєш коли вдасться когось загітувати?

Анна: Точно не рахувала. Десь до 10 людей, думаю. Коли хтось уперше стає донором, а потім розповідає про це, я відчуваю гордість за цю людину, за те, що вона поборола свій страх (а значить стала сильнішою), і наважилась на донацію. А ще трошки заздрість, бо я вже ніколи не відчую того, що відчувають інші після першої своєї донації.

кор.: Сьогодні ти працюєш, сама виховуєш двох чудових діточок, встигаєш бути донором, ще й активно влаштовуєш фестивалі, акції і завжди у вирі подій. Справжня супер жінка! Як ти з усім цим справляєшся? Що найважче?

Анна: Якщо чесно, то я не знаю, чому до мене приліпився цей префікс “супер”. Насправді, моє життя нічим не відрізняється від життя інших сум’ян, українців. У мене ті ж самі проблеми – як заробити гроші, що приготувати на вечерю, як встигнути завести доньку на танці, а сина вчасно забрати із садочка. У мене часто трапляються неприємні несподіванки і… накриває смутком. Все, як у людей. Але саме люди завжди стають для мене прикладом того, як треба чи навпаки; дають натхнення, підтримують чи дають “чарівного копняка”. Я люблю спостерігати за оточуючими, як вони живуть, як мислять. Декого хочеться наслідувати, до когось хочеться горнутись, а від когось і втекти. Але  такою, яка я є, роблять люди, що мене оточують. Щоправда вибір того, кого пускати у своє життя, а кого ні, лишаю за собою.

У той же час найважче – це навчитися приймати усіх такими, які вони є. Не намагатися когось змінити, не очікувати того, чого вони не можуть тобі дати. І…любити. Любити людей часом дуже важко, але потрібно. Бо я переконана, що лише любов врятує світ.

кор.: Яка з перерахованих ролей в тебе головна? Хто ти в першу чергу – мати, донорка, журналістка чи громадська діячка?

Анна: У першу чергу, я жінка і особистість. І вже з цього витікають решта ролей. Не можу сказати, яка з них головна. У різних ситуаціях на передову виходять різні ролі. Я не можу бути однаковою вдома з дітьми і на роботі з колегами – це різні грані мого життя. Але вони доповнюють одна одну, створюючи цілісний образ.

кор.: Більшість твоїх заходів спрямована на допомогу хворим дітям. Чому так? Чи завжди так було? Чи це прокинулася після того як сама стала мамою?

Анна: Хвороби маленьких дітей, я вважаю глобальною несправедливістю всесвіту. Діти ще не встигли “заробити” таке важке випробування. Тому хочеться допомагати саме дітям. І я б не сказала, що це бажання з’явилося після народження моїх дітей. Значно пізніше. Знову ж таки, на формування такого бажання сильно вплинуло моє оточення. Тобто люди вже допомагали дітям, у мене з’являлися якісь ідеї, як можна привернути до цього увагу суспільства. Потім з’являлися однодумці, і так народжувались проекти.

кор.: Ти є прикладом для багатьох, а чи сама вважаєш себе ідеальною?

Анна: Звісно ні. У мене є дуже багато недоліків. Навіть перелічувати довго. Коли мені кажуть, що хочуть бути на мене схожими, я кажу: “Прийдіть і подивіться, що робиться в мене вдома, коли я намагаюся з дітьми уроки вивчити чи встигнути на роботу. У вас одразу зникне таке бажання”. Якщо є люди, які надихаються від мене – це добре, але не думаю, що я вже такий гарний приклад для наслідування. Є набагато достойніші. Але я з часом навчилася сприймати себе, як є. І вибачатись за свої вчинки, якщо вони когось ображають.

кор.: Є в тебе така риса, як загострене відчуття справедливості. Чи не заважає це тобі? Бо ж не всі люблять надто допитливих журналістів, що до останнього стоять на своєму.

Анна: Є така риса. І думаю, що хай вона заважає тим, хто чинить несправедливо. Може я і сама інколи буваю несправедливою. Головне – у гонитві за справедливістю не втратити людяність. Ось це, дійсно,  важливо. Але я завжди за чесність. І хочу, щоб мої діти на моєму власному прикладі бачили, як треба вчиняти з людьми, якщо хочеш, щоб так чинили з тобою, і не боятися захищати себе або того, хто слабший.

кор.: Сьогодні ти організовуєш масштабний онлайн фестиваль донорства. Я знаю, що на цьому ти не зупинишся. Що далі чекати від Анни Горпинич?

Анна: Ну по-перше, не я організовую, а організовуємо ми. Бо сама я навряд чи зважилась створювати такий «двіж». Якби не дівчата – Наташа Гончарук, Аліна Турлевська – та наші волонтери і партнери, нічого б не було. І я мегавдячна їм за те, що вони роблять. Що ж стосується планів, то вони є і стосуються просування ідей донорства, допомоги, взаємодопомоги, добра і любові. Але спершу буде відпочинок для нас всіх, бо організація заходів – це великий стрес. Особливо, коли у заході зав’язано так багато процесів і активностей, як у фестивалі “Нова Кров 2020”.

кор.: Яка у тебе мрія ще є? Поділися сокровенним.

Анна: Я хочу, щоб у нас в країні, попри всі негаразди люди частіше посміхалися одне одному і не боялися робити кроки назустріч своїм ідеям. А ще я мрію навчитися їздити на велосипеді))).

кор.: Ти журналіст і тобі часто доводиться спілкуватися з людьми і запитувати у них про все. От уяви, що ти маєш поговорити сама із собою. Яке питання поставила? Про що в тебе не запитують, а тобі б хотілося про це розповісти?

Анна: Я б хотіла дізнатися, чи не втрачаю я чогось важливого у своїх активностях. Але на це питання, мабуть, я зможу відповісти через кілька років. Бо справжню цінність і ціну свого вибору ми дізнаємось згодом, коли вже маємо наслідки. Сподіваюсь все ж, що буду задоволена результатами.

Підготувала Наталія Гончарук

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!

comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: