Мій співрозмовник – командир протитанкової прикордонної застави – був одним із тих, кому довелося зустрітися з ворогом першого ж дня вторгнення армії рф в Україну, оскільки його підрозділ обороняв місто Суми. Попри те, що сили противника переважали, завдяки організованій офіцером обороні під час бою розрахунком СПГ прикордонників було знищено частину ворожої бронетехніки, при цьому збережено весь особовий склад.

Спілкуючись із В’ячеславом, з’ясувала, що він уже має бойовий досвід, бо ще 2014 року разом з іншими добровольцями захищав Україну на Донбасі. Тому запитала, коли було важче – тоді, в 2014-ому, чи зараз, і які його рішення як командира дають змогу берегти життя бійців.

В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” він розповів про оборону Сумщини й допомогу місцевого населення, як він оцінює армію, яку донедавна вважали другою в світі, й чому ця війна закінчиться для росії і путіна крахом.

“У НАС АВІАЦІЇ, ДЯКУВАТИ БОГУ, НЕ БУЛО. ЙШЛИ ТІЛЬКИ КОЛОНИ”

– В’ячеславе, на сторінці Державної прикордонної служби у “Фейсбуці” я прочитала, що ваш підрозділ з першого ж дня війни з росією у взаємодії з одним із підрозділів Збройних Сил України вступив на Сумщині у нерівний бій з силами противника, які переважали. Це було на кордоні з рф?

– Ні, це було на околиці Сум, на Білопільському шляху. Ми були разом з 5-ю тактичною групою 81-ої бригади. Десь після дванадцятої на нас вийшла колона з Конотопської траси, там є таке залізничне перехрестя. Ми відкрили вогонь і під час бою один БТР і одну БМП знищили й ще один БТР противника підбили.

Потім відійшли вглиб міста, а 5-та тактична група залишалася на попередній позиції.

– Велика була колона?

– Їх було загалом дві. Перша – понад 10 одиниць техніки і десь до 15 одиниць – друга.

– Вони заходили за підтримки авіації?

– У нас авіації, дякувати Богу, не було. Йшли тільки колони. З тяжкого озброєння були танки, але до Сум вони не доходили. В основному БТР, БМП і машини, які перевозили піхоту.

– Ще до війни один із колишніх бійців “Айдару” розповідав мені в інтерв’ю, що в місті не дуже зручно вести бій, використовуючи танки, тому переважно використовують БТР І БМП.

– Це логічно, бо можуть з кожного вікна, з кожного кутка поцілити. БТР і БМП практичніші.

– Було важко вести бій, розуміючи, що в місті чимало цивільних?

– Першого дня насправді ніхто не розумів, що сталося. Перешкоджали введенню вогню на повну силу. Тому й знищено лише три одиниці техніки. Думаю, більше б було, аби не місцеві.

– Три – теж чимало, адже до останнього майже ніхто не вірив у можливий напад росії. А прикордонники його чекали?

– Нас із вечора 23 лютого підняли за тривогою. Тоді ніхто не вірив, що путін нападе, але й не виключали такої змоги. Тому були готовими до дій.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 02

– А прикордонників вивели з пунктів пропуску?

– Я перебуваю в комендатурі швидкого реагування, у нас трохи інші завдання і ми базуємося в іншому місці. Що стосується пунктів пропуску, то там люди під час нападу були.

– Загинуло багато?

– Щодо загиблих я вам не скажу, бо кордон великий, загальної інформації ми не отримували, знали лише про своїх.

– В’ячеславе, російські військові дуже швидко просувалися містом?

– Перша колона, яку ми зустріли, з Конотопської траси йшла на Білопілля. Вони рухалися доволі швидко, і коли почався бій, не одразу зрозуміли, що трапилося. Деяку техніку навіть зупинили. Не очікували, що по них хтось почне стріляти, були збентежені.

– Сподівалися захопити місто швидко і спротиву загалом не очікували? Щось на кшталт “взяти Київ за 3 дні”?

– Схоже на це.

– Що було далі? Куди ви пішли?

– Нам дали команду відходити до точки збору всього підрозділу і перебазування, відповідно перерахунку, переставлення сил. Визначали завдання. Ближче до вечора ми відійшли до міста Лебедина. Хлопці з 5-тої тактичної групи ще якийсь час залишалися у місті, потім теж відійшли до нас.

– Усі ваші хлопці були з вами?

– Так, усі тримали оборону в Сумах. Та оскільки траса вузька, розмістити багато протитанкових комплексів змоги не було, тож використовували лише один і прикриття було з боків.

– А зброї вистачало на ту мить?

– Так, вистачало. Ми всю штатну зброю з боєкомплектом брали з собою.

– Як, на ваш погляд, можна було наявними тоді тими силами втримати Суми?

– Це було б складно, максимум кілька районів вдалося б утримати. Дуже багато заїзних доріг по колу. Все повністю закрити на той час було нереально. Оскільки, окрім нас і 5-тої тактичної групи 81 бригади ЗСУ, в Сумах нікого не було.

– Коли Суми опинилися в окупації, ваш підрозділ ще залишався на території Сумської області?

– Ми тримали оборону Лебедина, а потім частково підрозділ ще було перекинуто в Тростянець.

– Правоохоронці, які зараз проводять розслідування воєнних злочинів, пишуть, що там російські військові наробили чимало жахіть.

– Так, Тростянець постраждав дуже сильно.

– У ДБР повідомляють, що знайшли на території міста катівні, які влаштували окупанти. Вони й людей там розстрілювали?

– Там було те саме, що і в Бучі з Ірпенем. Можливо, меншою мірою, але робили все те саме.

– Ви берете в полон російських військових? Що вони розповідають про всі ці звірства? Навіщо така демонстрація жорстокості?

– Наш підрозділ вузькопрофільний, нас застосовують лише в певні моменти. Наприклад, стримати колону чи десь завдати удару протитанковими комплексами.

До взяття чи “зачистки” населених пунктів нас не підключають, бо протитанкові комплекси габаритні, мають певну вагу, з ними бігати нереально.

Якщо була потреба, то деякі наші військовослужбовці залучались до “зачистки”. У Лебединському районі за участі моїх військових наприкінці березня взяли 21 полоненого з так званої “ДНР”. Потім із ними вже працювала СБУ.

– Росіяни розповідали в перші дні байки про нібито участь у навчаннях. А ці ж що?

– Ці нічого особливо не казали, бо росіяни, коли відходили, їх просто лишили на блокпостах. Вони їм були не потрібні.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 03

– Тобто просто використовують таких як гарматне м’ясо?

– Саме так.

– Таке враження, що їх використовують для масовки, щоб здавалося, що армія нібито велика за кількістю. А наскільки ця друга армія світу крута, як розповідає російська пропаганда?

– Друга десь із кінця загального списку армій світу.

– Наша скоро точно займе перші позиції з початку списку.

– Це точно. З таким досвідом і силою духу.

“У НИХ ТАКА ТАКТИКА – ЗНИЩИТИ ВСЮ ІНФРАСТРУКТУРУ, ЩОБ НАМ ПОТІМ ВАЖЧЕ БУЛО ВІДБУДОВУВАТИ КРАЇНУ”

– Найголовніше, як на мене, це вмотивованість захищати свою землю і перемогти заради своєї країни. І це стосується не тільки військових. Ми ж читали протягом цих кількох місяців чимало повідомлень про те, який опір чинили місцеві жителі в тих населених пунктах, куди зайшла російська армія. Днями прочитала, що на Київщині 70-річна бабуся кілька тижнів “наводила” артилерію ЗСУ на ворожу техніку. Хоробра бабуся фіксувала, зокрема, зенітно-ракетні комплекси “Бук” – і їх знищили аж два. Також вона допомогла артилерії знищити радіолокаційну станцію, яка глушить зв’язок. На жаль, героїзм коштував їй життя.

– На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки навколо самого Лебедина і району.

– Люди не боялися? Це ж величезний ризик.

– Кажуть, що хай краще наші з їхньою допомогою всіх орків спалять, ніж ті всіх людей перестріляють і винесуть усе майно. Вони бачили, що було в перші дні, тому сильного страху, коли допомагали, не було.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 04

– А що саме вони розповідають про ці перші дні?

– Люди були шокованими, бо напередодні мали різні думки й погляди. До 30-40% взагалі вважали, що росія ніколи не нападе. Після нападу всі сумніви відпали, люди згуртувалися, й тепер ми разом даємо цим оркам прикурити.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 05

– Сумщина – прикордонна область. Там, наскільки я пам’ятаю, є села, які впритул межують із російськими, і люди постійно ходили один до одного в гості, так би мовити, через місточок. Хтось – до родичів, хтось до кумів, а хтось просто до знайомих. Зараз теж ходять?

– Я ні з ким не спілкуюся. За всіх місцевих не скажу, але 99% тих, кого знаю і в кого є родичі в росії, припинили з ними спілкування.

– Але там же чимало лісів, так званої “зеленки”. Важко все це перекривати, щоб не ходили, кому не слід.

– Як вам сказати… Важка будь-яка робота, якщо немає бажання її робити. Та це не про нас. Якщо ти вибрав службу прикордонником, ця робота не буде для тебе важкою.

– Зрозуміло, що прикордонники мають бути готовими до будь-яких ситуацій, але ж багато хто починав службу в мирні часи і навіть не уявляв, що доведеться служити під час війни. Ви скільки вже служите у прикордонних військах?

– Я пішов добровольцем у 2014 році й потрапив у прикордонники. До цього працював у правоохоронному органі, а коли звільнився, хотів зайнятися бізнесом, та те, що сталося на Донбасі, все змінило. Влітку 2014-го вже був у зоні АТО.

– Ви були в Луганській чи Донецькій області тоді?

– В Луганській.

– Там теж багато лісів і було чимало диверсійних груп. Тут те саме, теж намагаються пролізти?

– І там всякого було, і тут вистачає. Багато ярів, ставки, ліси, болота, тому в цьому плані з ДРГ тут теж складно. Та якщо ти знаєш місцевість, завчасно можна проаналізувати, де можуть зайти, і повідомити про це вище.

– Зараз часто бувають прориви ДРГ?

– Намагаються, а як часто, не скажу, бо зараз ми розташовуємося безпосередньо в місці свого базування. А якщо виїжджають певні підрозділи на бойові завдання, ніхто з них деталями не ділиться.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 06

– Навіщо пішли в 2014-ому добровольцем? Тоді ж було чимало й тих, хто ховався. Чула, що дехто, щоб сховати своїх синів від можливої мобілізації, вивозив їх за кордон.

– Ті, хто тікає, й тоді були, і зараз є. Та більше тих, хто готовий захищати країну. Адже ситуація що тоді, що зараз однакова, але нині все масштабніше і пекельніше.

На той час Революція Гідності багато чого дала, і було чимало хлопців і дівчат, які пішли захищати державу не за гроші чи щось подібне, а за покликом душі.

– Тобто виборювати якісь власні цінності?

– Так точно. Йшли тоді за ідеали, заради своїх близьких і рідних, заради своєї землі. Як і зараз.

– Серед ваших хлопців є загиблі чи поранені?

– Дякувати Богу, з мого підрозділу немає, але на кордоні є.

– Допомагає бойовий досвід, отриманий на Донбасі?

– Частково так. Бо страху під час зіткнення з противником і обстрілу тим чи іншим видом озброєння менше. Ти вже приблизно знаєш, що буде після того, як щось прилетить. Окрім авіації. З авіації нас зараз обстріляли вперше.

– Тоді на Луганщині не обстрілювали з авіації?

– Там в основному була артилерія і системи залпового вогню, наприклад, “гради”.

– Навіщо зараз вони так інтенсивно використовують авіацію?

– Вони за три дні Київ хотіли захопити. То вже, як кажуть, судоми після невдачі. Найшвидше, думають, що наші військові злякаються й почнуть відступати. Та нині не той час і не ті події, щоб це робити. Це можна пережити і далі бити ворога.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 07

– Слідкуєте за тим, що відбувається на “Азовсталі”?

– Лише за інформацією, яка є в інтернеті, у ЗМІ.

– Нікого зі знайомих немає серед захисників Маріуполя?

– Один знайомий є, та з ним немає зв’язку. Він був прикордонником, а після виходу на пенсію долучився до лав “Азова”, разом з ними там. Усі ці люди герої.

– Хотілося б, щоб усі вони лишилися живими і повернулися. Скажіть, В’ячеславе, а ви напередодні війни спілкувалися з російськими прикордонниками?

– Ні, не спілкувався.

– У ЗМІ періодично з’являється інформація про так звані “розстрільні” списки. Йдеться про те, що росіяни якимось чином зібрали дані щодо правоохоронців і митників. Не читала нічого стосовно прикордонників. Вони теж у них є в таких списках?

– Точної інформації не маю, тому не коментуватиму.

– Росіяни продовжують обстрілювати Сумщину після звільнення захоплених територій. Це ще одна спроба захопити область чи що?

– Я не думаю, що це спроба щось захопити. У них просто така тактика – знищити всю інфраструктуру, щоб нам потім важче було відбудовувати країну.

– Нове озброєння швидко опановуєте?

– Так, із цим проблем немає.

Командир протитанкової прикордонної застави позивний Легат: На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки 08

– Воно справді допомагає виграти цю війну?

– Допомога інших країн дає нам суттєвий плюс на шляху до перемоги.

– Якщо порівнювати гарячі фази війни, яка розпочалася фактично в 2014-му, з тим, що відбувається зараз, вони дуже відрізняються?

– Зараз вона жорстокіша й масштабніша, задіяно фактично всі засоби вогневого ураження противника, серед них – авіацію і флот.

– Яка у рф кінцева мета, як вважаєте?

– Їхньою кінцевою метою буде повна деградація і знищення своєї нації. Так, вони завдають нам болю, але ми вистоїмо і дамо гідну відсіч. Тому, я думаю, це буде крах російської імперії і путіна зокрема.

Тетяна Бодня, “Цензор.НЕТ