ГазЗбут
СумБуд
метизная компания

Сумчанам розповіли про відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації

Суспільство | 07:33, 9.02.2021
 Поділитися

Поділитися в

Право на вільне висловлювання гарантовано статтею 34 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порушувати права інших осіб. Що таке недостовірна інформація, яка відповідальність за її розповсюдження – розповідає фахівець Конотопського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Дмитро Соляник.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі – Постанова) вказав, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

До способів захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо.

Різницею права на спростування недостовірної інформації та права на відповідь полягає в тому, що при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною, а також те, що недостовірну інформацію спростовує особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

В окремих випадках, фізична особа має право на захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.

Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, наприклад, щодо другого з подружжя, батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.

Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дружиною «зрадника», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності свого чоловіка, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже її чоловік має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України).

У випадку виявлення у друкованих та інших засобах масової інформації, у тому числі у мережі Інтернет, інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, особа, права якої імовірно порушено, має право на відповідь або безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, а також до суду з відповідним позовом.
Відповідно до пункту 12 Постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Водночас, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдженням, може бути нанесена як фізичній, так і юридичній особі.

Якщо особа, яка розповсюдила недостовірну інформацію, відмовляються її спростувати, а також компенсувати матеріальну та (або) моральну шкоду, особа, стосовно якої поширено таку інформацію, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду.

До вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (пункт 2 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

У деяких випадках до винної особи може бути застосована адміністративна відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, що тягне за собою накладення штрафу від десяти (170 гривень) до п’ятнадцяти (255 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку (стаття 1731 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Виникли запитання? 0 800 213 103 – єдиний номер системи безоплатної правової допомоги в Україні

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!

comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: