метизная компания

За покликом серця. По 158 округу йде Бездричанин, який в «Говорить Україна» шокував своєю історією життя

Суспільство | 11:28, 6.07.2019
 Поділитися

Поділитися в

Ми довго думали чи варто йти на інтерв’ю з кандидатами в народні депутати, так як зазвичай «обіцянки і реалії» після виборів різняться. Наша редакція хотіла правди і чесності, а не передвиборчих гасел та пустих слів «зроблю, тапки куплю». Все ж таки ми вирішили спробувати довіритись і послухати кандидатів, щоб ще раз пересвідчитись в своїй правоті. Першим, хто привернув нашу увагу своєю неординарністю, став кандидат в народні депутати Оскер Олексій Генріхович. На диво, нам вдалось дуже швидко знайти його контакти, так як виявилось вони є практично в кожного з його односільчан. Ми зателефонували і він, досить легко, погодився на інтерв’ю з нами. Не просив заздалегідь надати запитання для підготовки відповідей і умов теж не виставляв. Ми зустрілись в одному з кафе в центрі міста. Простий хлопець, одягнений в білу футболку і картаті штани.

Нашу увагу привернув дорогий годинник на руці. З цього ми і почали нашу розмову:

– Олексію, доброго дня. Скажіть а ваш годинник то є Ролекс?   

Доброго дня. Це не є Ролекс і моя рука не є носієм цілої квартири.  Я не бідна людина. В мене є невеликий ресторанний бізнес в Києві, який я створив самостійно стоячи, практично рік, на кухні.

– Але наскільки нам відомо, ресторанний бізнес у вас лише останні пару років, а до цього ви займались політикою. Звідки гроші на ресторан?

Так дійсно, останні пару років я займаюсь тільки бізнесом, а до цього я працював в політиці. Звідки гроші кажете. Все дуже легко. Коли я приїхав до Києву, в ніч на Івана Купала, ще 9 років тому з 100 гривнями в кишені, я почав працювати на телеканалі в масовці, так як ані досвіду, ані роботи в мене тоді не було. Хлопець з села. Кому я потрібен у Києві? Але мені пощастило і, на одній із зйомок, мене помітив продюсер фільму «Біла Гвардія». Мені запропонували роль дублера одного з головних героїв фільму, де я і заробив свої перші пару тисяч доларів. На той час це були гарні гроші.  Далі мене доля звела з політикою, так як я завжди мріяв щось змінити на краще. Першим з ким я почав працювати  був Юрій Кармазін. Там я навчився тонкощам юриспруденції та публічним виступам. Далі було ще багато топових політиків з котрими мені довелося попрацювати, а саме: Турчинов, Тимошенко, Ляшко. Саме пропрацювавши з ними я заробив гроші та купив свою першу квартиру в Києві.

– Ну це стосовно квартири, а гроші на ресторан звідки ви так і не відповіли.

 Я ж не договорив, зачекайте (ред. – посміхається). В якійсь момент я втомився від політичних інтриг і політики, «фінтів» від своїх нардепів.  На деякий час я пішов з політики, вирішив зайнятись невеличким бізнесом.  Продавши квартиру і, ціною ризику залишитись «бомжом», я на гроші з квартири відкриваю невеличкий ресторан в Києві. Для того, щоб економити, перший рік я самостійно стояв на кухні і видавав замовлення своїм гостям, більшість з котрих стали моїми друзями на майбутнє. Дякуючи Богові, мої справи пішли вгору і я заробив ті гроші, які дозволяють мені сьогодні йти самостійно не тільки в життя, але й в політику, не потребуючи якихось домовленостей та даючи мені змогу бути самостійним.

– А чому ви вирішили повернутись в політику? Навіщо воно Вам, якщо у Вас і так все добре?

Все просто. Я йду за покликом свого серця.  Я, ще коли працював у Кармазіна, постійно, чим міг, допомагав своєму селу та підтримував його. Можливо, це була крапля в морі в порівнянні з нардепами, які засівали округ грошима. Але я робив це від щирого серця, а не для галочки в бюлетені. Я вийшов з політики на деякий час, але вона не вийшла з мене. Коли я приїздив в Бездрик, я бачив байдужість з боку влади. Я, не будучи нардепом, вирішив для села більше питань ніж вони за 5 років свого перебування у Верховній Раді України. Нардеп повинен і може, я з впевненістю це заявляю, вирішити практично будь-які питання тільки піднявши слухавку.  А коли вони розповідають, що  вони переймаються за Вас, ведуть безглузді переписки і пишуть запити роками, а в результаті вас дурять і ні чим не допомагають. Це «публічний онанізм» на людей  і їх проблеми.

– А чому саме зараз ви вирішили йти на вибори?

Я ж повторююсь, що саме зараз у мене є фінансова змога йти як самостійний політик, а не як «кукла» в чиїхось руках чи бездушна «кнопкодавна» маріонетка в парламенті. Я не «тушка» і не хочу, щоб у майбутньому, якщо я пройду, мені було соромно приїхати до мами додому в Бездрик через свої продажні дії, керовані зверху. На жаль, без грошей в Україні неможливо йти в політику, чого тільки застава більш ніж 40 тис. гривень вартує.

– Добре, а скільки грошей плануєте витратити на компанію?

Небагато. Я не прийшов засівати округ грошима. Я не прийшов скупляти голоси і я не хочу щоб мої виборці залежали в фінансуванні від настрою нардепа. Сумщину, як і будь-який інший регіон, можливо дотувати з держбюджету. Я все це вказав в своїй передвиборчій програмі.

– Ми вирішили зробити саме з Вами інтерв’ю першим, так як нашій редакції на очі потрапив фрагмент передачі «Говорить Україна», де ви в якості експерта розповіли історію про своє життя, про те, що ви з дитячого будинку та, не менш цікаві подробиці. Скажіть, це все правда чи прописаний сценарій?

А Ви як думаєте? Життя це і є сценарій. Все, що я там озвучив цілковита правда. Так, я з дитячого будинку. Так, мене всиновили батьки. Зараз  у мене залишилась тільки мама. Батька я поховав 5 років тому. Це ще одна з причин чому я йду в політику. Коли його привезла «швидка»,  у лікарів була «планьорка» і він лежав навіть не в палаті, не дивлячись на те, що його привезла «швидка». Його, як собаку, викинули в коридор. Я тоді їхав з Києва до нього і поруч з ним була мама,  яку ніхто не чув і не сприймав. Лише, коли я підняв слухавку і почав телефонувати Володимиру Поцелуєву (на той час завідуючому),  до батька прибігли лікарі, але  щоб сказати матері: «Не заважайте йому помирати». Вони нічого не зробили, щоб його врятувати. Більше того, проґавили цю можливість через свої «планьорки і летучки», як вони це називають. І все ж таки, я вдячний Володимиру Поцелуєву за підтримку і людяність.

– Співчуваємо вашій втраті і сподіваємось, що молода команда нашого Президента зможе побороти цю байдужість в медицині і інших сферах.

Я теж сподіваюсь і маю великі сподівання на владу. Але осторонь стояти і чекати змін не потрібно. Треба долучатися до розбудови нашої країни і підтримувати молодого Президента. Я вважаю, що кожному потрібно давати шанс. А як він ним скористається подивимось через рік. Буде черговим Ющенком, встану в опозицію до нього, буде рішучим батьком для держави, буду однією із опор для її розбудови. Я відкритий до діалогу і адекватному вирішенню питань на користь людей. У мене, також, є і своє бачення стосовно рідної Сумщини. В мене цілих 200 тисяч дітей, котрим я хочу допомогти і роблю це, не будучи нардепом, останні роки свого життя. Я батько для свого округу, для своїх односельчан з Бездрика, для Білопілля та Токарів, де я ріс, виховувався та набивав шишки на колінах в тих ямах, які до сьогодні не зариті можновладцями. Я знаю свій округ, я пам’ятаю своє коріння. Тому і хочу, щоб моя Сумщина була не десь там на 235 сторінці з однією строчкою дотацій в бюджеті країни, а головним прикладом для інших регіонів. Це може зробити воля, праця і бажання. Я хочу, щоб злочинці сиділи, я хочу щоб політика була відкритою, а небо ясне без війни для мене, для України і підростаючого покоління.

– Ваша програма побудована на внутрішній розбудові регіону. Звідки Ви плануєте брати на це гроші?

Все дуже просто. Для збільшення місцевих бюджетів потрібна  перереєстрація підприємців. Чому завод, який працює на території Білопілля чи Токарів платить податки до бюджету Харкова, наприклад? Люди ходять по грошам, але їх не отримують. Лише дірки латають після вантажних авто підприємства. Потрібно перевести податки на місця, де знаходиться підприємство, магазин, агрофірма і навіть маленький кіоск. Для розбудови регіональної інфраструктури, потрібно залучити інвесторів або цілі пілотні проекти, профінансовані вже з Європейського фонду розвитку. Але ж наші депутати і можновладці перекривають таким проектам кисень тому, що вимагають «відкати». А європейці до таких умов співпраці не звикли.

– А звідки навички? Ви вже робили щось подібне?

Робив. По-перше, я йду не сам. У мене є команда молодих фахівців, котрі мене підтримують і допомагають. Це самий молодий голова села в Україні Артем Кухаренко, котрий своїм прикладом довів, що безкоштовний Інтернет в селі можливо. Дотації в село і розбудова села, а не його знищення – можливо. У нас є багато ідей стосовно розбудови сіл на Сумщині. Особливий акцент в цьому питанні ми віддаємо саме молоді. Ми дамо змогу творити, дамо старт програмам для дітей та інтелектуальної еліти, щоб вона розвивала регіон, а не везла свої знання за кордон. Мені в цьому питані дуже подобаються японці. Вони кажуть, що у нас нічого нема окрім «мізків під шляпою».  Саме завдяки цім «мізкам» Японія, Сінгапур та інші країни є одними з найбільш розвинутих країн світу. В моїй команді є і Дмитро Ламза, наймолодший директор школи, котрий без єдиної копійки з бюджету та поборів з батьків зміг показати, що можливо годувати дітей в форматі ресторану, а не їдальні. По дітям окрема буде програма для їх розвитку та навчання. Сьогодні цю тему настільки запустили по селам, що потім влада дивується чому села вимирають. Дітям нічого в селах робити. І це вина влади, котра не заохочує дітей та не робить розвиваючих програм для сільської місцевості. Село повинно жити, а не виживати.

– Ви так багато говорите про програму, а що ви вже зробили?

По-перше, я жодного разу не був депутатом і у владі, тому не можу надати повний звіт депутатської діяльності.   Але я з легкістю можу сказати, що зробив в якості звичайного Олексія Оскера. Кожного разу, коли до мене телефонує голова мого ОТГ, або односельчани, я піднімаю питання на державному рівні і вирішую його за допомогою чи то міністрів, чи нардепів, чи голів місцевих адміністрацій. Частіше за все, це стосувалося дотацій з держбюджету або дозволу на ліцензію діяльності ФАПів.  З останнього, що я зробив для свого села, це були пасхальні кошики для малозабезпечених сімей. Коли все це робив, у мене і на думці ще не було йти в нардепи. Але вкотре, заходячи до хати з подарунками і чуючи проблеми людей і бачачи їх сльози на очах, ось саме в цей момент я остаточно для себе вирішив, що потрібно йти і вирішувати проблеми більш глобально і рішуче ніж звичайні подарунки чи поставлені вікна в школу.

–  Як гадаєте, люди вас підтримають?

Подивимось. Вибори – це як результат. Це результат моєї праці і результат довіри до мене. Якщо мої земляки вважають, що я гідний представляти їх на політичній арені, я готовий це робити і нести ту відповідальність, яка буде на мене покладена.  Виборці – ось мій роботодавець. Я повторюсь ще раз, що йду в парламент не з ціллю просидіти 5 років і займатись «кнопкодавством». Я хочу розбудувати свій регіон. Я хочу, щоб про мою Сумщину говорили, а мама, котра живе в Бездрику, заходила до магазину і з гордістю говорила: «Це мій син», а не ховала очі від односельців через вислови на кшталт, що він «кнопко дав», «ворюга», що він такий, як всі «добрався до корита».

– А що будете робити якщо програєте?

Буду далі жити (ред. – сміється). Життя на цьому не закінчується. Єдине, що я точно знаю, я не дам жодного дня забути новообраному народному кандидату про його обіцянки. Я буду кожен день йому нагадувати про них і не дам забути свій округ. Мені набридли «парашутисти», які випльовуються під прапорами партій, проходять до Ради, а потім його і духу не чутно на окрузі.

– А яку партію ви підтримуєте?

Я підтримую більшість партій і закликаю голосувати за «Батьківщину», Смішка, «Голос», Зеленського. Єдине, кого я не підтримую, це регіоналів і всю ту «нечисть» з миром на словах і пістолетом в руках. «Опозиційний Блок» як був для мене ригівським кодлом, так ним і залишився, не дивлячись на зміни назв чи «бойків» на «мураєвих».

Я не йду від партій тільки тому, що не хочу бути залежним і чекати вказівки, що можна робити, а чого ні. На жаль, часто програми партій не чують людей на місцях. А я хочу бути саме рупором свого округу і людей, котрі нададуть мені «мандат довіри». Я йду на 5 років, на другий термін балотуватися не збираюсь.

– Чому?

Тому, що вже за рік нардеп, при силі волі і бажанні, може змінити округ. Як саме? Я все розписав в своїй програмі.

– Добре, наше інтерв’ю підійшло до завершення. Ми дякуємо Вам за приємну розмову. Що можете на останок побажати нашим читачам і своїм виборцям?

Я хочу не побажати. Я хочу, щоб вони побачили зі свого вікна куди йдуть податки,  як будуються сквери і змінюється все навкруги. Я не хочу, щоб повз їх вікон їздили фури з вирубаними лісами, дощ наповнював ями на асфальті водою, а в очах їх дітей була зневіра в завтра і бажання виїхати за кордон, на роки покидаючи своїх батьків. Голосуйте душею, голосуйте за партії, але не за парашутистів та «старі обличчя», до котрих потім ви не зможете потрапити на прийом. Думайте.

 

Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!

comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: